Зміни у шкільній історичній освіті

Автор: Фелікс Львович Левітас, завідувач кафедри суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КМПУ ім. Б. Д. Грінченка, професор, доктор історичних наук; Олександр Феодосійович Трухан, викладач кафедри суспільно-гуманітарної освіти та виховання ІППО КМПУ ім. 

Останніми роками в шкільній історичній освіті відбулися серйозні зміни: у підручники включено факти, які раніше замовчувалися, нормою стало вивчення та аналіз різних версій і гіпотез, а також різні інтерпретації подій і явищ.

Головними завданнями навчання історії є розвиток в учнів історичного мислення, формування позитивної історичної самоідентифікації; відпрацювання навичок творчої діяльності та вмінь використовувати отримані знання та навички на практиці, виховання в молодого покоління особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних цінностей, демократизму, патріотизму; підготовка школярів до свідомої активної участі в суспільному житті.

Безпосередньо цьому сприяє продуктивне і творче використання як традиційних, так і інтерактивних технологій навчання.

Велике значення для організації цілісної системи навчання історії мають вступні уроки, упродовж яких учитель знайомить учнів зі структурою підручника, змістом і завданнями курсу, визначає його основні періоди та концептуальні підходи до їх характеристики.

У 5-7 класах головна увага зосереджується на пропедевтичному етапі допрофільної підготовки, який передбачає виявлення і задоволення освітніх потреб і запитів учнів. Школярам важливо пояснити, що таке історія і чим займаються історики. Під час викладання історичних дисциплін у цих класах передусім потрібно сприяти тому, щоб учні мали можливість дізнатися більше про історичні події та суспільні явища, які визначали епоху і є основними, найсуттєвішими для її розуміння; постійно розвивати вміння і навички учнів щодо роботи з історичними фактами, які дають узагальнену картину минулого; формувати розуміння історичної хронології, причинно-наслідкових зв'язків, відчуття епохи, неминучості руху суспільства по шляху історичного прогресу. Важливим інструментарієм історичного пізнання на цьому етапі вивчення історії стануть шкільні підручники, посібники, хрестоматії з історії, історичні атласи, контурні карти, збірники дидактичних вправ, зошити з історії тощо. Велика увага має бути приділена наскрізним історичним поняттям, таким як історичні джерела, держава, монархія, республіка, демократія, релігія, матеріальна та духовна культура.

Практикою доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких використовуються прийоми коментованого читання підручника, робота з текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками, дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення до історії рідного краю. Діти повинні розуміти не лише загальні історичні процеси, а й уміти локалізувати їх. Запропонована нами модель вивчення історії рідного краю має такий вигляд:

Історична доба Головні події в історії України Основні події в історії рідного краю Історична топоніміка краю Історичні персоналії

   

Допрофільна підготовка може здійснюватися в основному в позакласній роботі: створенні предметних історичних або краєзнавчих гуртків, секцій, клубів, проведенні історичних предметних тижнів, турнірів, вікторин, конкурсів учнівських творів, малюнків, макетів тощо на історичну тему, навчальних екскурсій та ін.

Можуть викладатись і невеликі курси за вибором, наприклад, такі: "Пам'ятки давньої історії мого краю", "Бойове спорядження воїнів княжої доби", "Традиції та звичаї мого рідного краю" та ін.

8-9 класи - основний етап навчання, що потребує моделювання видів і способів освітньої діяльності, яких вимагає суспільно-гуманітарний напрям. Головне завдання вчителя - розкрити перед учнями великий шлях, пройдений українським народом від гетьманської держави до національно-державницьких ідей другої половини ХIХ ст. Вивчення історії України збігатиметься із загальним контекстом Всесвітньої історії. Для обох курсів буде логічним звернутися до таких історичних понять: індустріальне суспільство, соціальна структура суспільства, національно-визвольна війна, соціальна революція, технічний прогрес, гуманізм, національно-культурне відродження. Зростають і вимоги до ЗУН учнів. Школярі повинні навчитись аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, визначати суть, причини, значення історичних подій, уміти самостійно опрацьовувати різноманітні джерела інформації, готувати доповіді та виступати перед однокласниками.

На цьому етапі до названих вище форм і методів обов'язково мають додаватися курси за вибором, що виконують завдання інформаційної (певне поглиблення знань та інформації щодо професій, які можна обрати у результаті навчання за профілем), процесуальної (спеціальна увага до формування більш складних предметних умінь і навичок), психологічної (співвіднесення своїх можливостей і вимог із профілем, готовність до вибору) підготовки учнів до переходу в профільну школу.

У школярів треба формувати насамперед уміння працювати з різноманітними джерелами інформації про суспільне життя людини, досліджувати явища і процеси в часі і просторі, аналізувати й оцінювати мотиви, цілі, досягнення окремих діячів і груп, уміння критично мислити, розв'язувати ситуації, пов'язані із суспільним життям та діяльністю людей та ін. Бажаним є систематичне залучення учнів до проектної діяльності в процесі навчання історії, підготовки дослідницьких праць, рефератів, есе, участі в олімпіадах, інтелектуальних іграх і змаганнях.

Вивчення історії України та всесвітньої історії у 10-11 класах - це етап удосконалення й розвитку набутих навичок, вищий етап у формуванні цілісної картини суспільного розвитку.

На нашу думку, у 10-11 класах процес навчання необхідно зорієнтувати на активізацію пошукової та пізнавальної діяльності учнів, одним із виявів якої може бути написання науково-дослідницьких та творчих робіт у системі конкурсів, організованих ГУОН м. Києва та МОН України, МАН. При цьому слід приділяти увагу як формуванню навичок дослідницької діяльності, так і навичок публічного захисту та ведення наукових дискусій. Проте не слід зменшувати уваги й до базового курсу. Оптимальним є впровадження в навчально-виховний процес на уроках історії таких форм роботи, як лекції, робота з документами, аналіз статистичних матеріалів, що забезпечить підготовку учнів до творчої самостійної роботи. Одним із способів активізації навчального процесу може бути рольова гра - журналістське розслідування з подальшим написанням статті та інші індивідуальні та групові форми роботи.

Особлива увага повинна бути зосереджена на особливостях і закономірностях (у співставленні з загальноєвропейськими процесами) формування і розвитку української нації, національного суспільно-політичного руху, боротьбі українського народу за свою незалежність і державність. Доцільним буде простежити в цих питаннях історичну ретроспективу.

Зазначені форми організації навчально-виховного процесу створюють умови для ґрунтовного засвоєння учнями навчального матеріалу, формування в них особистісного сприйняття героїчного минулого українського народу, виховання громадянина-патріота.

Доцільним, на нашу думку, буде після вивчення кожного розділу запропонувати учням 5-8 класів під керівництвом учителя, а у 9-11 класах самостійно скласти опорний конспект. Орієнтовна структура конспекту така:

1. Історичний період. 

2. Хронологічні рамки періоду. 

3. Найбільш важливі події та їх коротка характеристика. 

4. Фактори, які позитивно та негативно впливали на розвиток подій цього періоду. 

5. Найбільш відомі персоналії періоду та їх коротка характеристика. 

6. Основні поняття. 

7. Найбільш вагомі досягнення та проблеми, які мали місце в цей період. 

8. Значення періоду в історичному контексті розвитку народності (народу) та людського суспільства. 

Складати такий конспект можна на уроках узагальнення вивченого (у 9-11 класах робота над конспектом може бути елементом підготовки до таких уроків). Цей конспект буде корисним і для підготовки учнів до зовнішнього незалежного оцінювання з історії.

Відповідно до Інструктивно-методичного листа Міністерства освіти і науки України у 2008-2009 навчальному році учні 5-8 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи: Історія України. Всесвітня історія. 5-12 класи: Програми для загальноосвітніх навчальних закладів - К.; Ірпінь: Перун, 2005, а учні 9 класів за програмою: Історія України. Всесвітня історія. 5-11 класи: Програми для загальноосвітніх навчальних закладів - К.; Ірпінь: Перун, 2001.

Триватиме перехід старшої школи на профільне навчання. Для класів суспільно-гуманітарного профілю чинними є програми з історії України (журнал "Історія в школах України", №4, 2003), всесвітньої історії (журнал "Історія в школах України", №2, 2002), вони ж видані окремою брошурою у видавництві "Педагогічна преса, 2004". Для класів інших профілів чинними є програми, опубліковані в пресі та видрукувані окремими брошурами у 2001р. (Київ, "Шкільний світ") та у 2004 ("Педагогічна преса ").

У Програмах відсутній жорсткий поурочний поділ. Відповідні шрифтові позначення не є обов'язковою схемою поділу тем за уроками, а стосуються лише змісту. Теми можна переставляти місцями, але так, щоб не порушувалася хронологічна канва. Кількість годин на вивчення тем учитель може визначати на власний розсуд, але без скорочення часу вивчення одних на користь інших. Районні науково-методичні центри не вповноважені регламентувати розподіл учителем навчальних годин у межах тем.

У цьому навчальному році восьмикласники вивчатимуть історію України та всесвітньої історії за програмами 12-річної школи та новими підручниками.

У процесі викладання історії необхідно ґрунтовно дослідити процеси, які розпочалися в Україні після підписання Люблінської унії в контексті змін у соціальній структурі та політичній системі українського суспільства. Вивчаючи історію виникнення та становлення українського козацтва, необхідно чітко визначити фактори, які сприяли виникненню козацтва та його місце в історії. Особливу увагу слід звернути на еволюцію реєстрового козацтва як однієї з провідних сил українського національно-визвольного руху XVI - XVIII століть.

Вивчення доби козацтва включає значну кількість дискусійних питань. Серед них - проблема українсько-російського договору 1654 р. Досліджуючи її, варто наголосити на тому, що переяславські домовленості були усними й до того ж дуже неясними. У Москві упродовж весни-літа 1654 р. тривали переговори, які проводили представники трьох станів українського суспільства Гетьманщини: козацтва, міщанства, православного духовенства. Останнє взагалі відмовилося будь-що підписувати, бо Москва вимагала від УПЦ, щоб та перейшла під зверхність московського патріарха. Міщанство задовольнилося царським підтвердженням грамот та привілеїв великих князів литовських та польських королів, насамперед магдебурзького права. Козацтво домовилося про підтвердження 17 статей з 23, залишивши узгодження особливо важливих моментів на потім. Так, обидві сторони не знайшли порозуміння в питаннях зовнішньої політики: кожна сторона діяла згідно зі своїм розумінням. Дослідники твердять, що договір 1654 р. призвів тільки до утворення військово-політичного союзу, до певної конфедерації, у якій Гетьманщина зберігала свій суверенітет.

Оцінюючи значення українсько-російського договору 1654 р., варто брати до уваги такі міркування:

1. Попри недосконалість i недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом 17-18 ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України. 

2. Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин. 

3. Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз'єднання всіх українських земель під своєю владою. 

4. У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі. 

Учитель має донести до розуміння учнів думку, що гетьман Богдан Хмельницький не був другом чи супротивником Москви, а послідовно виходив з державних інтересів України, домагався утвердження Української держави й прагнув утримати цю державу незалежною, шукаючи союзників у визвольній боротьбі і на півдні, і на півночі, і на заході, а не тільки на північному сході.

Одним з дискусійних питань сучасної історичної науки є також проблема хронологічних меж Національно-визвольної війни. Якщо початкову дату Національно-визвольної війни (1648 р.) ніхто ніколи не брав під сумнів, то щодо кінцевої дати історики єдиної думки не мають. Рік 1654-й (рік українсько-російського договору) як дату завершення Національно-визвольної війни, заперечують більшість українських дослідників, бо дата ця зумовлена винятково політичними мотивами, вона не враховувала той факт, що після укладення українсько-російського союзу Національно-визвольна війна розгорілася з новою силою.

Одні автори пропонують як кінцеву хронологічну межу Національно-визвольної війни 1657-й рік - рік смерті Б. Хмельницького, інші називають 1659-й - рік укладення Переяславського договору Юрієм Хмельницьким. Має прихильників і позиція, відповідно до якої кінцевою датою війни слід уважати 1676-й рік - рік падіння гетьмана П. Дорошенка й ліквідації Правобережної Гетьманщини. Проте опоненти цих міркувань зазначають, що зі смертю Б.Хмельницького Національно-визвольна війна не припинилася, загибель Правобережної Гетьманщини не означала загибелі Гетьманщини Лівобережної, котра існувала ще близько ста років. Ще одна група істориків вважає кінцевою датою Національно-визвольної війни - 1658 рік, рік підписання Гадяцького договору, адже саме тоді - і формально, і фактично, було припинено війну проти Речі Посполитої.

Попри неоднозначність позицій істориків, учитель має допомогти учням осягнути непересічність Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої. Її значення в тому, що:

- вона мала результатом створення національної держави, частина якої на терені Лівобережної України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала до початку 80-х рр. XVII ст. У Правобережній Україні до початку XVIII ст. національно-патріотичні сили прагнули відновити державну структуру з власною територією і возз'єднатися з Лівобережною Гетьманщиною в єдиний державно-політичний організм;

- у часи Національно-визвольної війни формується українська державна ідея, що стала для наступних поколінь українців знаменом у боротьбі за національну незалежність;

- вона відіграла роль могутнього імпульсу для розвитку української нації, її політичної самосвідомості; зумовила закріплення назви "Україна" спочатку за витвореною державою, а згодом поширилася на всю територію проживання українського етносу;

- упродовж багатьох десятиріч після її завершення селянство продовжувало користуватися наслідками соціально-економічних завоювань, чинячи спротив процесові закріпачення;

- народні маси отримали неоціненний досвід боротьби (в її найрізноманітніших формах) проти національно-релігійного гніту та соціальної й економічної нерівноправності;

- події Національно-визвольної війни сприяли розвитку усної народної творчості, історичної науки (у формі літописання), художньої літератури тощо.

У зовнішньополітичному аспекті Національно-визвольна війна викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі. Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й призвела до зміцнення ролі Російської імперії, Швеції та Бранденбургу (у 1657 р. Польща відмовилася від прав на Східну Пруссію). Війна вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдові; національно-визвольної і соціальної боротьби в Білорусі, Валахії, Болгарії, Сербії та Греції.

Досліджуючи проблеми церковного життя в українських землях, варто з позицій цивілізаційного підходу проаналізувати діяльність православних братств, визначити особливості реформації та контрреформації в Україні, зробити ґрунтовний аналіз впливу Берестейської унії на українське суспільство.

Вивчаючи у 8 класі курс всесвітньої історії, необхідно зосередити увагу на процесах еволюції європейського суспільства - від Середньовіччя до Нового часу.

Саме в цей період Європа чи не вперше вийшла за свої межі. Європейці міряють простори всіх чотирьох океанів, освоюють невідомі раніше землі. Між континентами встановлюються інтенсивні зв'язки, у які все активніше втягується Америка, до того майже ізольована від Старого Світу.

Феодальні відносини поступаються своїми панівними позиціями. На зміну їм приходять відносини капіталістичні. Процес централізації завершується виникненням абсолютизму, але вже впродовж тих само трьох століть необмежена влада монархів відходить у минуле. Змінюється характер міжнародних відносин, формується національна самосвідомість і самобутні національні культури, нова система цінностей. Водночас не припиняються війни, лютує інквізиція.

Протягом 2008-2009 навчального року будуть відзначатися річниці знаменних історичних подій:

• 355-річчя Переяславської ради; 

• 350-річчя Конотопської битви; 

• 85-та річниця проголошення Директорії; 

• річниця голодомору в Україні; 

• 65-та річниця визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. 

Цим героїчним і трагічним подіям необхідно присвятити конференції, круглі столи, семінари.

Запропонуємо орієнтовні теми таких заходів:

• "Світло і тінь Переяславської Ради"; 

• "Юридично - правове значення Переяславської угоди 1654р."; 

• "Конотопська битва 1659 року: міфи і реальність"; 

• "Місце Директорії в українському національно-визвольному русі "; 

• "Голодомор - політика геноциду проти українського народу"; 

• "Історичне значення злуки УНР і ЗУНР"; 

• "Злука УНР і ЗУНР - початок нового етапу в історії української державності "; 

• "Подвиг киян 1941-1943рр."; 

• "Битва за Дніпро - героїчна сторінка в історії Великої Вітчизняної війни". 

Надзвичайно важливим напрямком діяльності РМО вчителів історії є робота з обдарованими учнями. Досвід показує, що велика кількість дітей, які беруть участь у І-ІІІ етапах Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії, надзвичайно талановиті. Вони добре засвоїли навчальний матеріал, але рівень підготовленості їх до виконання олімпіадних завдань досить низький.

Таким чином, завданням РМО вчителів історії є організація районних шкіл олімпійського резерву.

На нашу думку, робота з обдарованими дітьми повинна проводитись за таким планом:

-ґрунтовне вивчення концептуальних питань історії України та Всесвітньої історії,

-життя і діяльність історичних персоналій;

-відпрацювання навичок виконання різних типів завдань: роботи з картою,

-документами, складання історичних та політичних портретів та інше.

Новий навчально-методичний комплекс з історії зорієнтований на утвердження у свідомості учнів цілісного уявлення про суспільний розвиток людства, гордості за свій народ, на особистісне сприйняття історії української державності. Він безпосередньо вплине на формування громадянина-патріота, сприятиме активній участі молодого покоління у справі розбудови демократичної української держави.

Література

1. Організація та проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад і турнірів: методичні рекомендації. / Б.Г.Кремінський. - К. 2001. - 68 с. 

2. Баханов К.О. Методичний посібник з історії України. 7 клас. Традиції та інновації у навчанні історії в школі. - К.: Генеза, 2001. - 296 с. 

3. Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи з історії України (методичний посібник для вчителів) - К.: Генеза, 1996 . - 208 с. 

4. Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. - Запоріжжя: Просвіта, 2002.-108 с.: іл. 

5. Роберт Страдлинг. Преподавание истории Европы ХХ века. Страсбург, 2000. 

6. Смирнов С.Г. Задачник по истории средних веков: Для средних учебных заведений. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: МИРОС - Междунар. отношения, 1995. - 288 с.: ил. 

7. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. - К.: Видавництво А.С.К., 20040. -192с. 

8. Сучасні підходи до історичної освіти. Методичний додаток до навчального посібника "Історія епохи очима людини. Україна та Європа в 1900- 1939 рр." Укладачі І Костюк, П. Кендзьор. Львів: НВФ "Українські технології", 2004. - 128с. 

9. Смирнов С.Г. Задачник по истории Росии : Учебное пособие для средней школы. - 2-е изд., перераб. - М.: МИРОС - Междунар. отношения, 1995. - 208 с. 

10. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія. - Запоріжжя: Просвіта, 2004. - 328 с. 

11. Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - 108 с. 

12. Бойко О.Д. Історія України. Тести. Запитання. Завдання. - К.: Видавничий центр "Академія", 1998. - 256 с. 

13. Історія України від найдавніших часів до початку ХХ ст.: Запитання. Відповіді. Методичні рекомендації./ М.Г. Тараненко, Ф.Л. Левітас. - К.: Магістр-S, 1999.-160 с. 

14. Сучасний учитель та сучасний урок0 (методичні рекомендації щодо вивчення історії України та всесвітньої історії в школі).: укладач Левітас Ф.Л. - 2-е видання, стереотипне. - К.: КМІУВ імені Б. Грінченка, 2002. - 15 с. 

15. Історія для громадянина. Методичний посібник для вчителів середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Львів. НВФ "Українські технології", 2003. - 136 с. 

16. Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900-1939 рр. Навчальний посібник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів. / Ю. Комаров, В. Мисан, А. Осмоловський та ін. Київ: "Генеза", 2004 256.с 

17. Про вивчення суспільно-гуманітарних дисциплін у 20082009 навчальному році. Інструктивно-методичний лист Міністерства освіти і науки України. 

18. http://www.som.fio.ru/items.asp?id=10001335. 

19. http://www.som.fio.ru/items.asp?id=10001332.